В умовах загострення ситуації навколо кордонів України все більше розмов йдеться про вступ нашої держави до НАТО, що має надати гарантії безпеки. Це відповідає дійсності, проте, з урахуванням його відтермінування в часі, не вирішує наші оборонні проблеми прямо зараз, а також не виключає потребу мати власні сучасні Збройні сили, які здатні стримувати агресора від подальших зазіхань на суверенітет та територіальну цілісність.

З цього питання слушну думку виклав у своїй статті «Неядерні сили стримування» В.Терещенко https://censor.net/ru/resonance/3257600/neyadern_sili_strimuvannya, в якій аргументував необхідність створення в нашій державі системи Стратегічних неядерних сил стримування (НЯСС), яка може бути побудована «на базі високоточних ракет великої дальності дії – балістичних, аеробалістичних та крилатих ракет, які здатні долати протиракетну оборону противника, забезпечувати стійкість від превентивного удару противника, тобто виконувати всі завдання, що покладаються на НЯСС».

Аналогічних думок притримуються й інші експерти, зокрема Ю.Швець, колишній однокашник В.Путіна, говорить про необхідність створення умов для можливості нанесення «неприйнятного збитку» для агресора та вважає, що наявність ракет, які здатні «досягнути Москви», можуть кардинально змінити плани Кремля щодо воєнного «вирішення українського питання».

Зі свого боку хочу зазначити, що працюючи в Комітеті Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки, я неодноразово відвідував підприємства оборонно-промислового комплексу (ОПК), на яких реалізуються проєкти зі створення наших ракетних сил.

На сьогодні Україна здатна розробляти і виготовляти такі озброєння, маючи достатній науковий потенціал та необхідні виробничі потужності, що дозволяє вже найближчим часом вирішити це питання. В такому випадку наша держава стане більш привабливою для НАТО, оскільки Альянс буде більше зацікавлений мати в своєму складі не просто чергового члена, а країну з могутніми Збройними Силами.

Причому, якщо розглянути саму можливість реалізації такої концепції, то розумієш – вона цілком реалістична. Так, переважна більшість державних підприємств українського ОПК не витримали «стрес-тесту», який відбувся після розвалу «радянської системи» військових замовлень, часто – надлишкових. Разом з тим, наша держава, навіть в умовах обмежених можливостей по фінансуванню, вже здійснює так званий сегментний підхід до розвитку саме тих підприємств, які виробляють продукцію, що першочергово необхідна для стримування російської агресії. Тобто можна стверджувати: ракетна програма України насправді вже діє, а Міністерство оборони фактично має «ракетний меч», як фактор стримування, власного, а не імпортного виробництва.

В першу чергу мова йде про наступні проєкти: «Нептун», «Вільха», «Вільха-М». ЗСУ вже провели випробування цих систем, поставили їх на озброєння та розпочали їх закупівлю. І головне – це власні розробки, тобто держава в цих питаннях не залежить від імпорту.

Ці проекти можна вважати успішними, що, до того ж, має й інші позитивні наслідки: за їх виробників – київські КБ «Луч», Державну акціонерну холдингову компанію «Артем» та низку інших, які пов’язані з «малою ракетною програмою» можна «бути спокійними», вони мають стабільні замовлення не лише від держави, а й експортні перспективи.

Майбутнє цієї сфери ОПК теж відомо: створення більш потужних ракет. Так, в лютому 2021 року Міністерство оборони України оголосило про плани підписати контракт на перший дослідний дивізіон ОТРК «Сапсан» (інша відома назва «Грім-2»), який розроблено ОКБ «Південне» спільно з Павлоградським хімічним заводом у партнерстві з іншими українськими компаніями. ОТРК «Сапсан» – це своєрідна «велика ракетна програма», оскільки вона є оперативно-тактичною ракетою, яка має потенційну дальність стрільби на 450-500 км., за т.зв. «аеробалістичною» траєкторією, що дозволятиме їй ухилятися від протиракет супротивника й, до речі, може мати чотири різних головки самонаведення.

Тобто, перспектива отримання нашою державою «ракетного меча» дійсно є, і таке враження склалось особисто у мене під час неодноразових відвідувань підприємств ОПК, випробувань та навчань у т.ч. – полігонних, в ході яких я бачив головне: людей з «палаючими очима», які вболівають за рідні підприємства серцем. Більш того, на сьогодні можна говорити про побудовану систему однодумців, оскільки нарешті запрацювала система підтримки підприємств з боку Уряду й Верховної Ради України.

Наприклад, Підкомітет з питань оборонної промисловості та технічної модернізації Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки постійно приділяє достатньо уваги, а керівництво українських підприємств, що залучені до «ракетної програми» на постійній основі брали участь у консультаціях на комітеті і підкомітеті, і така робота теж слугувала фактором, що призвела до вищенаведеного позитивного результату.

Подальша реформа ОПК має зробити наші підприємства ще більш успішними і конкурентоспроможними та вирішити ті проблеми в системі оборонного планування та оборонних замовлень, що залишились, у першу чергу – покращення взаємодії між замовником та виконавцем, у т.ч. запуск другого етапу ракетної програми України, яка й стане «неприйнятним збитком» для агресора. Головне – виконавча влада повинна мати чітке розуміння, бачення, візію та всіляко підтримувати розвиток ОПК в цілому, та ракетну програму зокрема.

Що стосується подальшої роботи в цьому напрямі Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки та зокрема підкомітету з питань оборонної промисловості та технічної модернізації, який я очолюю, то, відповідно до законодавства, ми будемо продовжувати здійснювати законопроектну, організаційну та контрольну функції за дотриманням норм при формуванні бюджету безпекового сектору, процесом формування та реалізації стратегії розвитку ракетної програми, а також практикою застосування державними органами законодавства України у сфері ОПК.