Більш детально у публікації мого блогу за посиланням

https://censor.net/ua/blogs/3300311/novyyi_riven_spivrobitnytstva_z_turechchynoyu_pidsumky_saha_expo_dlya_ukrayiny

Про актуальність питання відновлення роботи Харківського державного авіаційного виробничого підприємства та необхідність невідкладного вирішення цього питання, більш детально у моїй статті за посиланням: https://censor.net/ru/blogs/3296865/harkvskiyi_avazavod_nshogo_shansu_ne_bude_derjava_ma_nadati_druge_jittya_pdprimstvu

Більш детально у матеріалі за посиланням

https://defence-ua.com/minds_and_ideas/rik_pislja_stvorennja_minstrategpromu_chi_vdalosja_ministerstvu_stati_strategichnim-4763.html

З цього питання слушну думку виклав у своїй статті «Неядерні сили стримування» В.Терещенко https://censor.net/ru/resonance/3257600/neyadern_sili_strimuvannya, в якій аргументував необхідність створення в нашій державі системи Стратегічних неядерних сил стримування (НЯСС), яка може бути побудована «на базі високоточних ракет великої дальності дії – балістичних, аеробалістичних та крилатих ракет, які здатні долати протиракетну оборону противника, забезпечувати стійкість від превентивного удару противника, тобто виконувати всі завдання, що покладаються на НЯСС».

Аналогічних думок притримуються й інші експерти, зокрема Ю.Швець, колишній однокашник В.Путіна, говорить про необхідність створення умов для можливості нанесення «неприйнятного збитку» для агресора та вважає, що наявність ракет, які здатні «досягнути Москви», можуть кардинально змінити плани Кремля щодо воєнного «вирішення українського питання».

Зі свого боку хочу зазначити, що працюючи в Комітеті Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки, я неодноразово відвідував підприємства оборонно-промислового комплексу (ОПК), на яких реалізуються проєкти зі створення наших ракетних сил.

На сьогодні Україна здатна розробляти і виготовляти такі озброєння, маючи достатній науковий потенціал та необхідні виробничі потужності, що дозволяє вже найближчим часом вирішити це питання. В такому випадку наша держава стане більш привабливою для НАТО, оскільки Альянс буде більше зацікавлений мати в своєму складі не просто чергового члена, а країну з могутніми Збройними Силами.

Причому, якщо розглянути саму можливість реалізації такої концепції, то розумієш – вона цілком реалістична. Так, переважна більшість державних підприємств українського ОПК не витримали «стрес-тесту», який відбувся після розвалу «радянської системи» військових замовлень, часто – надлишкових. Разом з тим, наша держава, навіть в умовах обмежених можливостей по фінансуванню, вже здійснює так званий сегментний підхід до розвитку саме тих підприємств, які виробляють продукцію, що першочергово необхідна для стримування російської агресії. Тобто можна стверджувати: ракетна програма України насправді вже діє, а Міністерство оборони фактично має «ракетний меч», як фактор стримування, власного, а не імпортного виробництва.

В першу чергу мова йде про наступні проєкти: «Нептун», «Вільха», «Вільха-М». ЗСУ вже провели випробування цих систем, поставили їх на озброєння та розпочали їх закупівлю. І головне – це власні розробки, тобто держава в цих питаннях не залежить від імпорту.

Ці проекти можна вважати успішними, що, до того ж, має й інші позитивні наслідки: за їх виробників – київські КБ «Луч», Державну акціонерну холдингову компанію «Артем» та низку інших, які пов’язані з «малою ракетною програмою» можна «бути спокійними», вони мають стабільні замовлення не лише від держави, а й експортні перспективи.

Майбутнє цієї сфери ОПК теж відомо: створення більш потужних ракет. Так, в лютому 2021 року Міністерство оборони України оголосило про плани підписати контракт на перший дослідний дивізіон ОТРК «Сапсан» (інша відома назва «Грім-2»), який розроблено ОКБ «Південне» спільно з Павлоградським хімічним заводом у партнерстві з іншими українськими компаніями. ОТРК «Сапсан» – це своєрідна «велика ракетна програма», оскільки вона є оперативно-тактичною ракетою, яка має потенційну дальність стрільби на 450-500 км., за т.зв. «аеробалістичною» траєкторією, що дозволятиме їй ухилятися від протиракет супротивника й, до речі, може мати чотири різних головки самонаведення.

Тобто, перспектива отримання нашою державою «ракетного меча» дійсно є, і таке враження склалось особисто у мене під час неодноразових відвідувань підприємств ОПК, випробувань та навчань у т.ч. – полігонних, в ході яких я бачив головне: людей з «палаючими очима», які вболівають за рідні підприємства серцем. Більш того, на сьогодні можна говорити про побудовану систему однодумців, оскільки нарешті запрацювала система підтримки підприємств з боку Уряду й Верховної Ради України.

Наприклад, Підкомітет з питань оборонної промисловості та технічної модернізації Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки постійно приділяє достатньо уваги, а керівництво українських підприємств, що залучені до «ракетної програми» на постійній основі брали участь у консультаціях на комітеті і підкомітеті, і така робота теж слугувала фактором, що призвела до вищенаведеного позитивного результату.

Подальша реформа ОПК має зробити наші підприємства ще більш успішними і конкурентоспроможними та вирішити ті проблеми в системі оборонного планування та оборонних замовлень, що залишились, у першу чергу – покращення взаємодії між замовником та виконавцем, у т.ч. запуск другого етапу ракетної програми України, яка й стане «неприйнятним збитком» для агресора. Головне – виконавча влада повинна мати чітке розуміння, бачення, візію та всіляко підтримувати розвиток ОПК в цілому, та ракетну програму зокрема.

Що стосується подальшої роботи в цьому напрямі Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки та зокрема підкомітету з питань оборонної промисловості та технічної модернізації, який я очолюю, то, відповідно до законодавства, ми будемо продовжувати здійснювати законопроектну, організаційну та контрольну функції за дотриманням норм при формуванні бюджету безпекового сектору, процесом формування та реалізації стратегії розвитку ракетної програми, а також практикою застосування державними органами законодавства України у сфері ОПК.

Український супутник – апарат дистанційного зондування землі «Січ 2-1 (2-30)» розробки ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля», наприкінці цього року має бути виведений на орбіту. В рамках реалізації проєкту Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми України на 2021-2025 роки передбачається ввести до складу угруповання щонайменше три, а за умови повноцінного її фінансування – до семи супутників.

Більш детально у статті за посиланням: https://censor.net/ru/blogs/3276145/perezavantajennya_kosmchno_galuz_ukrani_v_nteresah_natsbezpeki_oboroni_ta_rozvdki

Тому природньо, що у жовтні минулого року між президентами України та Туреччини було досягнуто домовленості про виробництво в нашій державі турецького БПЛА Bayraktar, а в майбутньому ще й перспективного ударного дрону Akıncı, який має оснащатись турбогвинтовим двигуном української розробки AI 450. Протягом 4 років Baykar Makina та українська Ivchenko Progress інтегрували ці двигуни в платформу Akıncı, демонструючи хороший приклад співпраці, яка виходить на фінальний етап, а свій перший випробувальний політ він здійснив у грудні 2019 року. Слід розуміти, що цей БПЛА – важкого типу, який має злітну вагу 5,5 тон, може досягати висоти 12 тис. метрів і має вантажопідйомність 1300 кг, що говорить: Туреччина разом з Україною змогли зробити дуже серйозний прорив у створенні безпілотних систем. Тобто у так званих «технологічних перегонах майбутнього» вони не пасуть задніх, а, навпаки – займають провідні позиції у системі трансформації парадигми авіаційній техніці на користь безпілотних літальних апаратів.

Взагалі, те, що відбулось в жовтні минулого року, насправді можна назвати великим проривом, оскільки Україна вперше у своїй історії підписала договір з країною НАТО, у якому йдеться про спільне виробництво високотехнологічної військової техніки у великих масштабах, тобто стратегічному партнерстві. Додатково було підписано Рамкову військову угоду, яка визначає напрями співпраці, принципи співробітництва, режим безпеки класифікованої інформації, порядок обміну розвідувальною інформацією, правове регулювання діяльності фахівців, відряджених кожною зі сторін, відшкодування можливих збитків, порядок вирішення спорів тощо. Тобто: сторони фактично домовились довіряти одна одній.

Окрім цих проєктів, є ще й інші, наприклад, слід згадати плани щодо серійного випуску космічної техніки, протитанкових ракет, будівництва бойових кораблів та всіх видів турбінних двигунів у т.ч. й для них, та інших видів військової продукції. Це – дійсно стратегічне партнерство, причому рівноправне та взаємовигідне, оскільки Україна аж ніяк не виглядає «бідним родичем» скоріше йдеться про обмін напрацьованими в обох країнах технологіями від чого вони стануть сильнішими.

Дійсно, оборонна промисловість України та Туреччини взаємодоповнюють одна одну, і ми вже спостерігаємо, що дві країни досягли як стратегічних, так і економічних вигод завдяки таким проєктам. Причому це лише початок і дуже важливо збільшити кількість проєктів, що реально виконуються у таких важливих стратегічних сферах та мають принести користь нашій країні та дружнім країнам та дозволить Україні посилити присутність вітчизняних технологій на світовому авіаційному ринку.

Згідно із договором, при обміні технологіями закладено принцип: «якщо продукція турецька то локалізація виробництва відбувається в Україні, якщо українська – то локалізація в Туреччині». Це – чесний принцип і будь-яких претензій до турецької сторони просто не має бути, тим більше, що вони в майбутній завод ще й готові інвестувати власні кошти. Проблема в нас, точніше в нашій бюрократії, яка з будь-якого приводу любить «тримати паузу», в умовах військових дій вона не лише недоречна, а й небезпечна, що вимагає прискорення реалізації проектів і мова не лише про Bayraktar, а й інших.

У будь-якому випадку можна констатувати, що ці проєкти засвідчили технологічну спроможність оборонних секторів наших країн, тепер справа за урядовцями, завдання яких поглиблювати цей рух та забезпечити подальший безпроблемний магістральний рівень двосторонньої співпраці. У виграші від цього будуть обидві країни, для нашої держави перевагами від такої співпраці стане нарощування бойових спроможностей ЗСУ за рахунок високотехнологічних зразків зброї, зміцнення інноваційного розвитку національного ОПК, присутність українських технологій на світовому авіаційному ринку та гарантована зайнятість наших спеціалістів.

І, можливо, найважливіше – нарощування оборонних потужностей України за рахунок співробітництва з Туреччиною стає нашим аргументом у протидії агресії, принциповою для нашої майбутньої перемоги, що робить конче необхідним максимальне просування існуючих та, сподіваюсь, нових проєктів, разом із турецькими союзниками і партнерами.

Черга військовослужбовців на отримання житла в Україні постійно зростає і перспективи її ліквідації або хоча б суттєвого зменшення тільки за рахунок коштів державного бюджету досить примарні. Останні 9 років військові в середньому отримують 604 квартири кожного року. За більшістю розрахунків, потрібно близько 78 років для забезпечення квартирами наявної кількості черговиків.

Іноді військові добровільно відмовляються ставати до черги, вважаючи можливість отримання власної квартири за існуючою моделлю практично безнадійною. Тобто, проходячи службу у Збройних Силах військовослужбовці вимушені перебиватись найманими квартирами та гуртожитками, а віддавши службі десятки найкращих років, військовослужбовці разом зі своїми сім’ями продовжують залишатися без наданого їм державою житла.

З обранням нового складу Верховної Ради України у 2019 році, народні депутати – члени Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки, вирішили знайти дієві механізми вирішення житлової черги військовослужбовців. Для всіх нас вищенаведена статистика є дуже болючою. Тому було створено робочу групу при Комітеті за співголовування Копитіна І.В. та Березіна М.Ю. для підготовки та супроводження проекту Закону, який би сприяв ліквідації житлової черги військовослужбоців.

Діючий сьогодні Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає широкі права військовослужбовців щодо забезпечення їх житлом. В той же час, обсяг збудованого та придбаного житла залежить не тільки від організаційних заходів щодо структурних змін, а також від планового і ритмічного фінансування програми забезпечення житлом військовослужбовців з Державного бюджету України.

Враховуючи нестабільне фінансування з держбюджету, пріоритетним напрямом у вирішені питань є вдосконалення системи будівництва (придбання) житла, реалізації інвестиційних проектів. Це дозволить створити дієвий механізм залучення недержавних коштів задля швидкого забезпечення житлом військовослужбовців та ліквідації квартирної черги впродовж трьох-чотирьох років.

Нашою робочою групою вже напрацьовано Законопроєкт «Про забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей із залученням недержавних коштів, передачу земель в оренду та відчуження майна». На сьогодні цей проєкт Закону тричі пройшов процедуру погодження зацікавленими центральними органами виконавчої влади (Мінюст, Мінфін, Міноборони), та пропозиції, які є прийнятними для Міноборони, враховано у проєкті Закону.

Основною метою підготовленого законопроєкту є залучення інвестицій у будівництво житла для військовослужбовців, проведення конкурсу по відбору інвесторів і врегулювання питань передачі земель в оренду та відчуження майна. Таким чином нам вдасться полегшити та прискорити вирішення даного житлового питання в країні.

Створення дієвого механізму дозволить усунути також наявні проблемні питання у забезпеченні житлом військовослужбовців, які полягають у наступному:

– відсутність прозорої системи проведення конкурсів для залучення інвесторів-забудовників (інших інвестиційних партнерів);

– наявність значної кількості укладених та нереалізованих договорів;

– відсутність законодавчо визначеного алгоритму “міни” та оцінки вартості нерухомого майна на різній стадії готовності на різних місцях та містах;

– значна кількість різних інстанцій та організацій, від яких залежить реалізація проєкту, бюрократична завантаженість процесу.

Проєктом Закону планується також створити досить прогресивні механізми, які забезпечать наповнення спеціального фонду державного бюджету України та будуть використовуватись виключно для будівництва житла для військовослужбовців.

Прийняттям такого Закону ми плануємо досягти дійсно відкритої (прозорої) системи залучення, розподілу та використання коштів, які спрямовуються на будівництво (придбання) житла для військовослужбовців.

Я вважаю, що прийняття даного Законопроєкту сприятиме поліпшенню ситуації, що склалась у сфері забезпечення житлом військовослужбовців та створить правові підстави для розв’язання існуючих у ній проблем.

1. Про виконання Держоборонзамовлення на виготовлення трьох військово-транспортних літаків Ан-178 для Збройних Сил в Україні.

Як відомо, торік держава замовила для потреб Збройних Сил України три літаки Ан-178. Співвиконавці обговорили проблемні питання в розрізі виконання Держоборонзамовлення (надалі ДОЗ). Узгодили терміни, в частині, що стосується кожного виробництва, та запевнили у беззаперечній можливості виконання Програми відповідно до вимог керівництва держави.

Заплановано, що 30 травня поточного року, в день 75-річчя створення ДП «Антонов» буде здійснена викатка першого фюзеляжа літака Ан-178 для Міноборони, а в грудні 2021 – готовність першого планера.

Наразі ми маємо доволі складну ситуацію у авіаційній промисловості (останні кілька років країна не випустила жодного транспортного або пасажирського літака), але наша задача полягає у тому, аби відновити цю галузь. Держава зацікавлена у транспортних літаках Ан-74, а надалі – і у патрульній його версії для потреб Військово-Морських Сил України.

 Завод «Антонов» давно не виконував ДОЗ. Наразі це значний обсяг замовлення і співвиконавці повинні надати розрахунково-калькуляційні матеріали (РКМ) на заявлені ними ціни на комплектуючі. Але, більшість постачальників досі не надала РКМ, що затягує процес підписання договорів, початок виробництва комплектуючих та поставку їх на підприємство.

Наша авіагалузь, попри наявні перепони та труднощі, здатна створювати нові зразки техніки для МО України, Нацгвардії, ДСНС, Держприкордонслужби, МВС. Це свідчить про значний потенціал українського авіапрому.

2. Про виконання доручення Президента України з реалізації Програми побудови вітчизняних вертольотів.

Вперше за роки незалежності України, авіагалузь отримала державне оборонне замовлення. Беззаперечно, це позитивне зрушення з точки, на якій наша держава стояла довго. Наразі завдання, які ставив Президент України, з об’єктивних причин виконані частково. Держзамовлення отримали ДП «Антонов», «МОТОР СІЧ» на виготовлення літаків, комплектуючих до літальних апаратів.

На сьогоднішній день літають більше 120 вертольотів Мі-8 і Мі-2, які були вироблені або відремонтовані на АТ «МОТОР СІЧ». Більша частина використовується в українській армії, більше 50 – використовується в усьому світі.

 У майбутньому планується збільшення замовлень, а отже і навантаження на заводи та забезпечення роботою працівників. Саме від професійності робітників буде залежати подальший успіх реформування та розвитку вітчизняної авіації зокрема, та Концерну в цілому, що безпосередньо впливатиме на якість виробництва озброєння і військової техніки.

3. Про хід виконання доручень Президента України з питань відновлення роботи ХДАВП.

Вагомою складовою наради був аналіз виконання доручення Президента України з відновлення роботи Харківського авіапідприємства. На даний час у цьому питанні є проблеми, оскільки не вирішено процедуру погашення боргів, і відповідно, неможливість його залучення до виконання ДОЗ. Також, потребують ґрунтовного аналізу напрацювання по плану санації підприємства.

Ми активно ведемо пошук найбільш ефективного рішення, адже важливо не тільки не втратити, а й запустити в роботу виробництво літаків Ан-74. Паралельно вивчаються можливості щодо залучення МО України до замовлення даного типу транспортних літаків.

Я повністю погоджуюсь з твердженням, що наразі нам необхідно консолідувати усі зусилля для виконання ДОЗ, адже галузь треба відновлювати тут і зараз, поки є можливість. Актуальність буде завжди, я в цьому переконаний. Поштовх до розвитку галузі сприятиме забезпеченню мультиплікаційного ефекту в економіці. Окрім того, через відновлення роботи ХДАВП, ми можемо стверджувати, що в змозі повернути спеціалістів, яких втратили, та залучити нових. Підприємство надзвичайно важливе у галузі авіабудування і має всі перспективи до успішного розвитку.

На даний час робимо все можливе для вироблення плану із виведення підприємства з кризи. Завдяки комплексному підходу маємо намір не тільки зберегти виробництво, а й вийти на постійну завантаженість із залученням усього науково-виробничого складу підприємства.

Потрібно орієнтуватись на потреби ринку. Державні замовники повинні захотіти купляти українські літаки. Щоб перейти до їхнього серійного виробництва.

Таким чином, ми підвищимо статус держави на міжнародному рівні, зможемо залучити українські та іноземні інвестиції.

4. Розгляд матеріалів по затвердженню Державної цільової науково-технічної Програми розвитку авіаційної промисловості України на 2021-2030 роки та матеріалів по розвитку авіаційної галузі для розгляду на засіданні РНБО.

В липні була затверджена Стратегія відродження вітчизняного літакобудування. Стратегія має 17 пунктів. Затвердження Програми – це лише один із тих пунктів.

Програма розвитку авіаційної промисловості України на 2021-2030 роки надзвичайно важлива для країни. У нас з’явиться вектор руху, за яким необхідно прямувати надалі. Наразі за дорученням Президента узгоджується Програма, а також відбувається підготовка проведення відповідного засідання РНБО. Вона має на меті створення цілісного авіабудівного комплексу на базі підприємств авіаційної промисловості України, який буде конкурентноспроможним і інтегрованим у світову авіаційну промисловість та задовольнить потреби держави в авіаційній техніці. Поряд із забезпеченням державних потреб українською авіатехнікою, необхідно спрямовувати зусилля ще і на постачання продукції на експорт.

Отже, одна з головних задач – відновити ефективну роботу авіаційної галузі. Для нас важлива стабільна робота підприємств, які забезпечують розвиток нашої економіки і підтримку іміджу на міжнародній арені.

Ми не маємо часу на роздуми, треба негайно відновлювати роботу вітчизняної авіаційної промисловості, і ми робимо для цього все можливе!

У першій частині я розмірковував про питання, чи на часі нам взагалі зараз думати про корвет. У другій – про можливість добудови вітчизняного корвету проєкту 58250. Сьогодні поговоримо про альтернативу – варіант замовлення корабля в іншої країни.

Продовження за посиланням https://censor.net/ru/b3234104

У першій частині я розмірковував про питання, чи на часі нам взагалі зараз думати про корвет. Сьогодні поговоримо про те, що треба брати до уваги при розгляді різних варіантів корветів.

Звичайно, перш за все на думку приходить недобудований корвет проєкту 58250, який у вигляді кількох секцій корпусу та закупленого за кошти Міноборони майна зберігається у цехах колишнього Чорноморського суднобудівного заводу у Миколаєві. На його будівництво витрачено вже чимало грошей платників податків, а щоб його добудувати – треба набагато більше. Мова йде про кілька мільярдів гривень, які треба буде витратити протягом 4-5 років на зміну проєкту та будівництво корабля, виготовлення та закупівлю озброєння та технічних засобів. Необхідність витрат на зміну проєкту обумовлюється, по-перше, необхідністю його адаптації до сучасних технологічних рішень, а по-друге – необхідністю пошуку варіантів кооперації з підприємствами-постачальниками замість вже втраченої. 

Повна стаття за посиланням https://censor.net/ru/b3233460